що наш загал по обох сторонах кордону відразу відчув потребу навязати при творенню військового однострою з нашою бувальщиною. Проявило ся се в Галичині вже перед війною; між надднїстрянськими Українцями, де обставини перед тим не позволяли на такі прояви, проявило ся се пізнійше, одначе могутнійше.
Сей зворот до минувшини — поява загальна слідна у багатьох державах і націях. Нас інтересують в першій мірі ті нації, що, подібно як ми, шукали навязаня до бувальщини при відбудовуванню своєї державности. У них в тім питанню рішали два впливи: сучасні взори могутніх мілітарних держав (Німеччини й Франції) та зразки з власної бувальщини. Впливи ті бороли ся з собою й кінець кінців побідила сучасність, до подробиць вистудіована й приноровлена до практичних потреб, а вплив бувальщини обмежив ся до поодиноких прикрас однострою.
Неслушний бувби заміт, що при відбудові державного життя поодиноких народів рішали чужі, спроваджені династиї. Бо якраз вони все і скрізь дуже уважали на формальне навязаннє з бувальщиною нової для них отчизни. І так перший болгарський король явив ся на болгарській землі, в національнім однострою Болгарів, хоч був їм зовсім чужий по крови й вихованню. Те саме зробив і альбанський князь. Одначе не тільки володарі нових і слабих ще держав уважали на те, — але поступали й
