Вправді не в такій мірі нерозумне, але все таки невідповідне було-б предложеннє, відзначити українських жовнірів колосками — „тому, що ми хліборобський народ“. Се очевидно правда, що ми хліборобський народ і живемо головно з хліборобства, як цілий ряд инших народів живе головно з торговлі, промислу чи риболовлі. Але досі ні одному не прийшов до голови помисл, щоб з тої причини давати своїм жовнірам за відзнаку торговельну вагу, молот або рибу, бо се з військом як таким нічого спільного не має. Вправді й звіздки з військом як таким нічого спільного не мають, крім хиба того, що пригадують небесні звізди, де „ність болізни ні воздиханія“, але вони бодай „невтральні“, — коли прим. колоски вже давно (і слушно) приняті як відзнаки хліборобських шкіл і служби та офіціялістів великих земельних посілостий.
Коли у нас виринуло предложенне „колоскових відзнак“, — острий дотеп наших січовиків зараз причепив ся до того й у січовім коші почали говорити, що піхоту можна відзначити колоссєм пшениці, кавалєрію вівсом, артилєрію бульбою, а обозні (тренові) відділи варениками, — щоб усе було „по хліборобськи“.
Як хочемо ориґінальних відзнак, то маємо на те чудові зразки народній вишивок і прикрас з іх ріжними формами та красками. Притім одначе слід
