можна-б ужити й кобеняка, відповідно його прикроївши й давши можність, зіпняти його спряжками. (Проєкт ч. Гаврилка.) Притім не слід забувати, що й кобеняк правдоподібно чужого походження.[1]
Збираючи вислід сих мірковань, тверджу:
1. що при творенню тревалої української армії та постійного військового однострою треба взяти під увагу не тільки історичну традицію, але й практичні вимоги сучасности;
2. що там, де сучасність противить ся минувшині, треба в практичнім життю дати першенство сучасности;
В. що традицію треба відповідно пошанувати придуманнєм парадних одностроїв, а не поневіряти її в буденности практичного життя.
По дотеперішній діяльности нашої найвисшої власти в Київі можна сподівати ся, що вона в відповіднім часі належито порішить і сю справу.
Тут хочу згадати ще про справи, котрі до однострою не належать, хоч звязані з ним. Се передовсім справа обуви. Воєнна практика виказала, що жовнір волить чоботи, чим черевики, бо чобіт ліпше забезпечує його перед болотом і менш часу
- ↑ Гл. том гарного видання про укр. народ на великоруській мові.
