забирає при поспішнім одяганню. Розумієть ся, се ще не значить, що черевики мали-б бути зовсім усунені: вони потрібні для легкого виходу і т. п.
Друга річ, про яку годить ся згадати, се шабля, зглядно ніж (баґнет, штик, Dolchmesser). Згадати її годить ся так з практичних, як з естетичних мотивів. З практичних тому, що, здаєть ся, при кавалєрії шаблі або зовсім заступлять списи (копія), або в дуже великій більшости: ті, що зустрічали ся в боях з російськими козаками, заосмотреними в списи, твердять, що тільки перший ряд тих копійників має успіхи і то властиво лише при першім ударі; їх списи вмотують ся в тіла людий і звірят так, що переважна часть не має свободи рухів, а бодай не зараз може її осягнути зате шаблею можна з коня значно ліпше орудувати.
Одначе сі практичні моменти порушені тільки мимоходом, бо ходить нам в данім випадку головно о формальний вигляд бічного оружа українського жовніра, чи се буде шабля кавалєриста, чи баґнет піхотниця.
Тут, на рукояті сеї необхідної збруї, є місце й можність, дати проявити ся великому артистичному смакови нашого найкрасшого племени — Гуцулів. Рукояті бічного оружа повинні бути з уряду заосмотрені в чудові гуцульські різьби й тревалі викладання, причім слід уникати одноманітности тим
