сіданню а й тепер іще мають значне число, подекуди й абсолютну більшість українського населення (як Угорська Україна).
Для прикладу возьмім таку вже геть у нас забуту Спишську Землю (Zips). Ся славна колись з копалень срібла міді й зеліза країна біля Татр, у порічах горішнього Попраду, Гнильча й Гернаду — заселена була від непамятних часів українським народом і належала до нашої держави. В р. 1018 загарбав спишську землю разом з Червенськими городами польський князь Болеслав, тесть нашого кн. Святополка, званого „Окаянним“. Але тільки 23 роки був Спиш при Польщі, бо вже в р. 1031 відобрав його від Польщі Київский Вел. Князь Ярослав (Мудрий). В р. 1102 одержує ту „срібну країну“ як придане наша княжна Святополківна Сбислава, що виходить за польського князя. Одначе ту землю відступлено Польщі тільки часово, а саме на так довго, поки та українська княжна буде там, що потвержує й польський історик Длуґош, пишучи під р. 1108, що Спиш тільки часово („tunc“) належав тоді до Польщі (Hist. Pol., lib. IV. ad anno 1108). Таксам о і в угорські руки дістав ся Спиш тільки часово, як придане дочки тої нашої княжни Сбислави, Юдити, що вийшла за угорського кор. Кольомана. По її смерти Угри всупереч умові не хотіли звернути „Срібної Землі“ й виміняли її — з Поляками за частину Перемищини, яку тоді окуповали значить:
