Ні один зі словянських і навіть европейських народів не має такого питомого, свого й ориґінального гербу. Всі орли — се ріжні варіянти й наслідування одного з римських гербів; корони се також частина емблємів монаршої власти, ужита за герб, леви принесені з півдня відзнаки (розмірно пізньої креації).
Кожний инший герб, уживаний на наших землях, має в собі щось провінціонального, тільки той оден, найстарший з них, сяє блеском повноти й охоплює всї наші землі своєю старою традицією. А те, що його значіннє ще „напевно“ неусталене в науці, надає йому на мою думку тільки більше поваги й своєрідної святості, яку має кожна прастара й таємнича памятка. Адже питаннє проте, чи він означає берло, чи се якийсь таємничий рунічний знак-річ зовсім другорядна супроти факту, що того гербу вживали наймогутнійші землі в часі, коли вся наша національна теріторія була під їх скиптром. В тім часі наші західні сусіди Поляки (тоді ще Ляхами звані) взагалі не мали одноцільної державної орґанізації тай навіть не снило ся їм про герб, — Москви ще не було, а землі, на котрих вона як держава розросла ся опісля, підлягали як кольонії сему державному знакови нашого Київа та його княжого роду. Словом — сей наш герб то свідок нашої старої культурности й орґанізаційно-державного змислу.
