— Авжеж, що є. Волочився з князем, волочився поза границями, поки з нього не виссав усіх соків, а тепер щось там між ними випало, чую, посварилися за панну, та й оце наш барон злетів сюди, як крук на стерво.
— І нікого нема, хто б його зігнав з того стерва?
— Його? Барона? Сниться тобі, небоже! Він сила! У нього гроші. Якби ти бачив, як тут усі припадають коло нього!
В тій хвилині Бантромій нараз мов сполошився з місця і полетів кудись, так полетів, що Іван не думав навіть, щоб в його старих ногах було ще стільки сили.
— Що це з моїм старим сталося? — подумав Іван і слідив за ним очима, поки не побачив на кінці алеї якоїсь чорної плями, довкола якої літало щось, мов золота блискуча муха.
Іван швидко пізнав цю пляму. Це був барон, що, ідучи по парку, махав елегантною паличкою з золотою галкою на кінці. Старий Бантромій, добігши до нього, задиханий, став перед ним смирно, як ніколи не ставав перед князем, і відповідаючи на якісь баронові запитання, за кожним словом кланявся низенько, мов складаний ножик.
— Агій! — подумав собі Іван, плюнув і скрутив у бокову доріжку, щоб не зустріча-
106
