— Всякоє диханіє да хвалить Господа! — скрикнув переляканий Іван.
Старець усміхнувся жалібно і простяг до Івана обі руки.
— І я хвалю, синку, і я хвалю, — сказав тихим, ледве чутним голосом. — Ох, спасибі тобі, небоже, сторицею спасибі, що ти увільнив мене з цеї страшенної темниці!
— То… це… ви були, дідусю? — пробулькотів Іван, не знаючи, що має сказати й до кого говорити. — А я думав, що це муха.
— Ой, муха, синашу, муха! Ворог мій тяжкий перемінив мене в муху й гонився за мною в виді чорної жовни, а коли я перед ним сховався до цеї шпари, то він шепнув тому дурному хлопчиськові, щоб мене заткав кілком! Ой, та й протерпів же я, протерпів, Боже мій єдиний!
— Але хто ж ви такий, дідусю? — запитав Іван.
— Я, синашу, Дід бескидський, може чував що коли про мене?
19
