притулив вухо — і мало не зомлів. Жалібний, болючий і наскрізь прошибаючий бренькіт справді виходив із тої шпарки, затканої патичком!
Одним сильним поривом Іван витягнув затичку.
Якесь тяжке, глибоке зідхання пройшло по цілім лісі й голосною луною відізвалося в Івановій душі. Потім хвилина мертвої тиші. Потім щось тихесенько зашелестіло в щілині дерева. А далі звільна із щілини почало щось висуватися. Іван з несказанним жалем і співчуттям вдивлювався в ту чорну точку, в якій, бачилось, пізнавав чорні лапки, і чорну, блискучу голову мухи. Але чи ж це була муха? Чорні лапки, коли їм ближче приглянувся, видались йому почорнілими, кістлявими руками, зовсім подібними до людських, ба й голова почала набирати людської подоби, почала більшати, змінювати барву й вигляд. Іван остовпів з переполоху і закрив лице руками. А коли по хвилині відняв руки, перед ним стояв старець з довгою бородою, скулений, з лицем, що виражало несказанну втому й ослаблення, в одежі незвичайній, фантастичній, не то пустинника, не то божевільного.
18
