Сторінка:Франко Іван. Без праці (Краків, 1941).djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

 

IX.

Мріям панотця про те, щоб добути собі такого неабиякого слугу, не суджено було сповнитися. Ледве Іван вийшов на вулицю, побачив пишну карету, запряжену четвернею вогнистих коней у багатих уборах. Два лакеї крутилися коло карети, немов шукаючи чогось, а в кареті сидів якийсь великий пан.

— От якби то чоловік міг дістатися до такого пана на службу, — подумав собі Іван. — Я колись служив у нашого дідича, та що то за пан? Парокінкою їздив, та й то такою, що тільки тьфу! А до Львова вибирався три роки, та й таки не вибрався. Ні, з оцим паном певно б чоловік не трохи світа побачив!

— Гей, парубче! — крикнув до нього пан з карети. Іван зняв шапку й наблизився до карети. Пан довгу хвилю придивлявся йому уважно.

— Подобаєшся мені, — сказав нарешті. — Власне втік мені візник. Умів би ти повозити четвернею? Бо з тих туманів (тут показав на лакеїв) жаден не вміє.

 

46