— Ну, наприклад… прийняти мене у свою службу?
— Тебе? У свою службу? — скрикнула панна Ніна. — Ха-ха-ха! Тебе, що в кожній хвилині можеш статися своїм власним паном, багатшим і більше могучим від усіх панів світа, і я, бідна, одинока, позбавлена всього на світі, мала би приймати тебе у свою службу?
— А якби я паннунцю про це просив? — сказав Іван. — Нехай паннунця вірить мені, що тільки тоді чоловік зуміє найліпше услужити другому, коли його до цього спонукає не потреба, але тільки власна воля і власне…
— Що, власне?
— Ну, менше з тим! — урвав Іван. — Так як же? Прийме мене паннунця у свою службу? Я буду слугою покладливим²⁴). Платні ніякої не жадаю. Коли мене паннунця відправить, то піду геть, а чого паннунця тільки забажає або запотребує, то прошу мені сказати. Все заразісінько буде зроблено.
Панна Ніна, всміхаючися крізь сльози, простягла руку й подала її Іванові.
— Добре, — сказала. — Приймаю твою услугу, але з тою умовою, що не буду тобі нічого приказувати. Покидаючи те життя, яке ненавиджу, хочу заразом покинути його звичаї. Не хочу, щоб ти був моїм слугою. Будь моїм товаришем, братом, добре?
88
