Сторінка:Франко Іван. Без праці (Краків, 1941).djvu/88

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Іван стиснув подану йому руку панночки.

— Проти цього нічого не маю, — сказав радісно.

— Ну, а що ж тепер будемо робити?

— Я думаю, — сказав Іван, — що найліпше буде на хвилинку вернутись додому.

— А це пощо?

— Ну, прошу паннунці, треба коні відставити на місце.

— Ба… а як же ми рушимося?

— Нехай паннунця не турбується, це вже моя річ.

— Слухай, Іване, — сказала, паленіючи, панна Ніна, — не говори до мене: паннунця! Гогори мені „Ти“, „Ніно“, так як говорив би до своєї сестри.

— Вибачте, паннунцю, — відповів Іван. — Я ніколи не мав сестри, то не знаю, як треба до неї говорити. А поки сиджу на кізлах, то буду говорити так, як досі говорив. Потім може й інакше навчуся.

 

89