Цю сторінку схвалено
Іван стиснув подану йому руку панночки.
— Проти цього нічого не маю, — сказав радісно.
— Ну, а що ж тепер будемо робити?
— Я думаю, — сказав Іван, — що найліпше буде на хвилинку вернутись додому.
— А це пощо?
— Ну, прошу паннунці, треба коні відставити на місце.
— Ба… а як же ми рушимося?
— Нехай паннунця не турбується, це вже моя річ.
— Слухай, Іване, — сказала, паленіючи, панна Ніна, — не говори до мене: паннунця! Гогори мені „Ти“, „Ніно“, так як говорив би до своєї сестри.
— Вибачте, паннунцю, — відповів Іван. — Я ніколи не мав сестри, то не знаю, як треба до неї говорити. А поки сиджу на кізлах, то буду говорити так, як досі говорив. Потім може й інакше навчуся.
89
