Сама громада розігнала.
З робіт у полї весняних
Найбільша часть була готова.
А панї ходить, анї слова
Не каже, лиш часом зітхне
Або слезами обіллєть ся,
Коли на згадку навернеть ся
Минуле клятеє, страшне.
Тай инші ще були причини,
Що панї плакала що днини:
Про пана й чутки не було.
Що з ним? Куди його заперли?
Не вже і слїд його затерли?…
Отсе три тижнї вже пройшло
Від свят. Зве панї всю громаду
До себе до двора на раду.
Прийшли ми, на подвірю стали
По давньому і поглядали
На ґанок. Але крізь вікно
Відчинене маха' рукою.
Зове нас панї до покою…
Війшли ми, бачим — що воно?
Столи заставлені чарками
Й тарелями, а по куткам
Горілка, пиво барилками.
Аж панї вийшла й каже нам:
„Сїдайте, люди! Ось настала
Нова доба для нас усїх:
