Мій Боже милий, що з ним сталось
За тих от кільканацять днїв
І половини не осталось
З давнього пана. Помарнїв,
Насовивсь, бігає очима
Довкола, весь їх блиск погас,
Чого ґлубокая морщина
Розбороздила, раз у раз
Покашлює і навіть кровю
Плює. „Се він як перший час
Сюди прийшов — оповідали
Тюремні ключники менї, —
То нїби свому безголовю
Сам вірить не хотїв. А далї
Як схопив ся, то по стїнї
Трохи не дер ся, та кричав,
Все в коло себе бив, ломав,
І товк о двері головою,
І арештантською їдою
Нам всїм на голови шпурляв.
Три дни не їв, не спав три ночи,
І все до старости просив ся,
А староста і чуть не хоче
Про нього: саме виносив ся
До Льова. Присмирнїв потому
Наш пан, і їсти вже почав,
Лиш довго по ночах не спав
І нас під милий Біг благав
Донести вість йому із дому.
