VII.
І почалось від того дня
Поміж громадою і паном
Глуха, постійная війна.
Сеж перший раз та вість прийшла нам
Що пан у свойому селї
Чогось то зборонить не сміє.
А то ми ось віки цїлі
Жили й мов жито на рілї
Туди хилились, відки віє
Могучий вітер панських слів.
Хлоп і подумати не смів,
Щоб проти панського бажаня
Робити щось, а як не міг
Знести неволї та знущаня,
То кидав все, в чужину біг,
Лишаючи дїтий своїх
Іще на більше горюваня.
Аж враз — „Не можу зборонити!”
Значить, є щось таке над ним,
Чого і він боїть ся, чим
Йому не вільно погордити.
Почувши се цїла громада
Немов на ново віджила.
Ще в свята по хатах ішла
Оживлена, гуртова рада.
„Нам треба всїх дїтий учити.
