Цю сторінку схвалено
— 32 —
Пан нам не сміє зборонити”.
Оттак відважно гомонїли
Ті, що ще вчора так тремтіли.
„Нам треба школу завести!
Або-ж то ми такі послїдні,
Що мусять наші дїти рідні
Ярмо таке по вік нести?”
Та нїщо крити шила в місї —
Знайшли ся старші, розважнїйші,
Що вцитькувати принялись.
„Чого ви так розрешетились?
На память слово те навчились:
„Не свіє”. От чекайте лиш,
А він посміє вам! От красше
Мовчіть, щоб грішне тїло ваше
Не мусіло відповідать
За ваш нерозум!”
Посумнїли
На тую мову смільчаки.
У многих ще таки свербіли
Від панських буків синяки.
Та годї знов було ховать ся
Не бувши в лїсї від вовків.
От і прирадили удать ся
До города і розпитать ся
В комісаря, щоб він повів,
Чи можна буть громадський школї
В селї без панової волї?
