зом із громадою велїв вигнати також священника на панщину, та священник виїхавши з волами на поле лишив воли в ярмі біля воза чи плуга, а сам пішов пішки до Перемишля пожалувати ся на дїдича у своєї духовної зверхности, бо у світської в Стрию не надїяв ся знайти для себе правної охорони. Устіянович не вмів сказати далї, як скінчила ся та справа і чи знайшов руський священник правну охорону у своєї духовної власти, яка тодї під панованєм всесильної бюрократії мала в таких справах дуже малий вплив.
Значно пізнїйше, в часї радікальної аґітації, здаєть ся в р. 1897, я одержав у Тернополї від адвоката і бувшого судії д. Гриневецького рукописні спомини одного польського шляхтича про одного польського пана в Галичинї, що позволив собі ще в р. 1845 на дуже доткливий жарт із руським інтелїґентним селянином та з нїмецьким урядником. Сї спомини будуть опублїковані при нагодї з відповідним апаратом і послужать одним із многих доказів, що моє поетичне оповіданє не так дуже фантастичне та тенденційне, як се декому здавало ся.
Я присвятив се оповіданє памяти мойого батька Якова Франка, від якого я,
