Готов був всї свої достатки,
Житє за волю положить.
Гей, та не довго то трівало!
Таких хвилин блаженних мало
В житю народів і людий.
Колиб пізнїйше, в тажші проби
Було в нас більш таких хвилин,
Такого духа і вподоби,
Ох, то не так в нас днесь було би,
І блуд, недогляд неодин
Запізні-б не будив жалоби.
Прийшли під церкву. Що за диво?
Заперті двері! Хут мороз,
На дворі видержать не мож.
„Гей, паламарю! Ну лиш, живо
Церковні двері відімкнїть!” —
Кричить народ. Затихли дзвони,
Злїз паламар. „Кладїть поклони,
Хрестїть ся та до дому йдїть!”
Дверий не відімкну, й не ждїть!”
„Що? Як? Чому?" — мир закричав
А паламар і одвічав:
„Лиш тільки я дзвонить почав,
Прилетїв зо двора атаман,
Ключі від церкви відібрав”.
Народ лиш ахнув. „Ох, нам горе!
Яка се ще нова біда нам
