Від пана грозить? Що се він
Гада, що так нас переборе?
Він з Богом хоче воювати?
Він церков свіє замикати?
Гей, на дзвінницю. Бийте в дзвін!
Дзвонїть трівогу! Най збігаєсь
Усе, що лиш живе в селї!
Гуртом до пана! Най смиряєсь,
Бо будуть кости не цїлі!”
І разом дзвони застогнали,
Товпились люди та кричали,
І мов пожежа бухав гнїв
З їх рухів і очий і слів.
Клинуть і грозять, клучуть: „Гей,
Бігай по молоти, ковалю!
Відібєм замок від дверий!”
Баби ридають наче з жалю
За вмерлим. Стогін, галас, крик
На цвинтарі несповідимий!
Оттак то, дїти, почали ми
Той славний сорок осьмий рік.
Аж ось на скрутї показалась
Ватага панських посїпак
Із нагайками, гордо так,
Бундючно до церкві наближалась.
І стих на хвилю крик і галас,
Всї ждуть, чого то хоче пан.
Аж ось атаман-палюган
