Коли пан нинї наказав
На панщину, то видно, дїти,
Сам Бог йому сю мисль зіслав.
Йому дозволив розгордїти,
Щоб незабаром сам він в сїти
Своєї гордости попав”.
„Так от що я сказать вам мушу
Схотїв пан взяти гріх на душу,
Схотїв у свято рокове
Нам церков божу замикати
І нас на панщину всїх гнати, —
Най буде й так! Хто поживе,
Побачить, що то з того буде.
Ми ж, дїти, бунтів не робім,
І задля панської гординї
В додатку ще й на себе нинї
Гріха тяжкого не берім.
Ми силї, власти покорім ся
В покорі, дїти, покажім ся
Ми достойнїйшими, як він”.
„Ви ж нинї мали присягати!
Чи ви гадаєте, що вам
Зложить святу присягу дам,
Як двері будете ломати?
Знесїм ще пробу сю тяжкую,
А я вам певно пророкую,
Що Бог її нам почислить.
Хиба ж не звісно вам, що з рана,
