Цю сторінку схвалено
— 78 —
Поки зоря зійде румяна,
Найдужше все мороз смалить?
Та хоч застелить він віконце,
Та се лиш знак, що швидко сонце
Заблисне й землю отеплить”.
І диво стало ся з людьми:
Усї притихли, посмирнїли,
І похилились, посумнїли,
А очи всїх на схід летїли,
Мов ждали тутже скону тьми.
Та небо нічю так погідне,
Тепер, коли вже малось дідне,
В тяжкий туман заволоклось,
І за селом в яловім бору
Важке гудїнє пронеслось.
І тілько піп скінчив, аж ось
Віщуючи страшну вихору
На цвинтарі високий вяз
Так жалібно почав скрипіти,
Що затремтїли всї, мов дїти,
І глухо застогнали враз:
„Най судить Бог! Будем смирять ся!
Ходїм на панщину збирать ся!”
XII.
Гей розшалїлась буря люта!
З устоку вітер засвистїв,
Мов дикий кінь порвавши пута
