Помалу виїзжа мужик.
Конята форкнуть, жмурять очи,
Посапують під бурі рик;
Мужик закутавсь у кожух,
А тут метїль то в бік заточить
Санки, то з переду заскочить,
І запирає в грудях дух.
Та ба, сильнїйша панська воля,
Нїж та метїль посеред поля!
Та воля всїм, немов обух
Над головами затяжила.
І потяглись горі селом
Санки порожнії гуськом,
А буря слїд їх заносила.
Лиш десь-колись крізь вітру шум
Щось мов комарик забренїло —
Се голос дзвонів. Світе білий!
Там десь святкують! Люду тлум
У церкві, світло все палає,
У гору йде кадила дим,
Всї молять ся а дяк співає…
А ми — мов кляті! Нам одним
І свята божого немає!
То всякий вчувши дзвонів гук,
Батіг невільно відкладає,
Здіймає рукавицї з рук,
Перехристить ся і зітхає
Й молитву шепче.
