Чи затріщав підтятий пень?
Чи мигнув блискавки огень?
Чи в серцях наших щось прорвалось,
Що там від рана в лїд стиналось,
І раптом ринуло на світ?
Досить що мов на розказ даний
З сокирами та топорами
Ми кинулись, ревли словами:
„Недолюдки! Прокляті! Ждїть!
Досить вже нашу кров ви ссали,
Томили нас і збиткували!
Тут ми розсудимо ся з вами!
Раз гинуть! Бийте їх, валїть!”
Чи вітер нїс нас, чи злі духи
Прискорювали наші рухи, —
Досить, в одній хвилинї ми
Всїх посїпаків обступили,
Мов парканом обгородили
Гнївними, дужими грудьми.
Сталеві вістря заблищали
Ось-ось над головами їх.
„Молїть ся, кляті!” — ми кричали. —
„Ось вам і піп! У кого гріх
На совісти, най сповідаєсь,
Най швидко молить ся і каєсь,
Бо відси жаден з вас живим
Не вийде!”
Зблїдли понїміли
