Сїпаки, наче помертвіли;
Таким ми напором страшним
На них наскочили, що й мисли
У них не було опирать ся;
Трівога й жах на них натисли
Так, що нїхто не смів і рвать ся
До опору, а тоб його
Були напевно тут же вбили.
Самі не знаючи, чого,
Усї враз голови склонили
І людям кинулись до ніг.
Рік сорок шестий і кроваві
Його подїї знать в уяві
Воскресли мов живі у всїх.
„Сусїди, братя, Господь з вами!
Що робите? Хиба ж се ми
З охоти власної, сами
Се робимо? Хиба ж над нами
Не той сам пан, що і над вами?”
„Не правда!” — крики розлягли ся, —
„Бо нас неволять до роботи,
А ви із власної охоти
У панську службу наняли ся.
Тепер ми братя вам, сусіди,
А чим то ви для нас завсїгди?
Які то в вас тодї слова,
Коли під вашими руками,
Під канчуками, нагайками
