Нам тїло кровю підплива?
Нї, годї! Горе наше в щерть
Переповнилось! Всї погинем,
Але на вас ще пострах кинем!
Молїть ся! Тут вам буде смерть!”
„Ха, ха, ха, ха! Отсе то й дїло!” —
Нами враз загоготїло. —
„Ха, ха, ха, ха! Отсе то раз!
Чи бач! Пани офіц'ялїсти
Учать ся на колїнах лїзти
Перед хлопами! В добрий час!
Та фе, панове! Гонор майте!
Досить клячати, уставайте,
А то промочите штани!
І чом і люди так над вами
Стоять довкола з сокирами?
Чи в танець ладять ся вони?”
Се пан був. Мов з землї вродив ся,
Так в раз між нами опинив ся
У футрі, в польських чоботах,
І з своїм канчуком в руках,
Гордий як все, та не гнївливий,
Ба навіть усміх жартобливий
Іграв у нього на устах.
Ми всї застигли. Грім із неба
Не був би так нас остовпив.
Безумний гнїв, що ослїпив
