На старість, на духовний стан,
Його найдужше наганяють.
„Тягнїть, єґомость! Швидко пан
Прийде! Як стіс малий застане,
То буде клопіт вам і нам”.
Та дармо з сили вибив ся
Старий — тремтить його рука,
Не може двигнуть патика.
Ногами що крок спотикав ся,
Упав, устав і знов хапав ся.
Та де вже там йому така
Робота! Довго ми дивились
На те, як мучили, глумились
Сїпаки панські над попом,
Як він не кажучи й словечка
Коривсь, хилив ся, мов овечка,
З сил вибивавсь під патиком.
Ба далї бачимо: знеміг
Зовсїм, мов скіпка, впав у снїг
Із патиком, що взяв на плечі,
І груди вже хриплять стеречі,
Та ще сїпакам не досить!
Мов круки жертву окружають,
То штукають, то підіймають.
„Та годї тут вам снїг місить!
Ідїть полїна там носить!”
І враз — яке се сталось диво?
Чи вітей свиснув так страшливо?
