ла відбігла вже дуже далеко від тої найпростїйшої животини, що складає ся всего на всего із одної клїтинки. Розуміє ся, що й тут ступнї, які віддїлюють досконалїйше збудовані тїла від меньше досконалих, се також слїди розвою зьвірячого сьвіта на протязї многих мілїонів лїт.
До половинни минулого віку учені природники не вміли вияснити, яким то способом і для чого із найпростїйших одноклїтинних животин з часом мусїла витворити ся ота величезна сила та ріжнородність ростин і зьвірів, яку бачимо нинї. Аж 1859. року анґлїйский учений Дарвін виступив з думкою, що головною силою, яка перла і доси пре всї животвори до ненастанного розвою, була боротьба за єствованє.
Ті слова боротьба за єствованє розумів Дарвін дуже широко. Він доказував тисячами прикладів, що ростини і зьвірі не знаходячи собі в якімсь місци досить поживи, або вигибають окрім певного числа таких, що вспіли запевнити собі поживу, або переносять ся на иньше місце, або перемінюють ся потроха, припасовуючи себе поневолї до иньшого способу житя і до иншої поживи. Як то у нас кажуть: голод вовка з лїса гонить. Сей голод вигонить деяких риб і раків на береги, на сушу, і загонить деяких зьвірів у воду. Він вигонить омелу рости на вершках дерев і змушує картофлю робити собі цїлі маґазини поживи в своїх бульбах, прирослих до коріня. Додаймо до того, що кожда животина має непереможний наліг не лише вдержувати своє житє, доки можна і як найлїпше можна, але надто лишати по собі як найчисленнїйше і як найсильнїйше потомство, приспособлене до дальшої боротьби за єствованє. В тій ненастанній боротьбі, що веде ся на земли мілїони лїт, клїтина пожирає клїтину або зьвіря, висші роди нисших, а самі найнизші раз у раз пожирають усїх иньших. Очевидно — твердить Дарвін — у тій ненастанній боротьбі пере-
