зайшли до її хати. Герман, відпровадивши її аж до дверей, пішов задуманий ночувати до шинку.
— „Щасливий випадок, — гадав він собі, — коб лиш удалося! Возьму оженюся з Рифкою, а її віном можна буде порятуватися бодай що то!“.
Ця думка засіла йому в голову, і він твердо рішився виповісти її. Прицім і часу годі було тратити, — діло пильне, і Герман хотів якнайшвидше доп'ясти свого. Зараз на другий вечір він підстеріг Рифку, як ішла до міста, і розповів їй свою думку. Вона спершу застидалася і почастувала його звичайним своїм: „A riech'an daanen tat'n aran!“, але коли Герман розповів їй докладно про себе і свій заробок, стала трохи ласкавіша, час-від-часу поглядала з-під лоба на нього і накінець веліла поговорити з тіткою. Справа вдалася, хоть не без звичайних торгів і передирок, — за дві неділі Рифка вже була жінкою Германа, а Германів „ґешефт“, посилений Рифчиними грішми, пішов живо вгору, приносячи Германові значний зиск. Оженившися, Герман почув ще гарячіше жадобу грошей, він знав, що незадовго на його голові буде вдержання численішої родини, прокормлення кількох голодних, а непрацьовитих ротів. А йому так не хотілося попасти знов у стару нужду, а ще до того з родиною. Дрож холодна проходила по його тілі, коли подумав собі щось подібне, — тим то кинувся всею силою в „ґешефт“, — уривав усім і кождому, крутив, вився, кривдив, кого міг, ошукував уряд на якості дерева, на вазі вапна, на всім, — підплачував злісних і половину кльоців брав задармо з панських лісів, — одним словом, був усюди і дер лико, де тільки дрібку відставало. Така праця, дрібна, виснажлива, гидка, — серед вічних сварів, проклять, криків і принижень прийшла якраз до смаку Германові. Вона забирала всі його сили, всі його думки, — не давала йому ні над чим спинятися, заглушувала всякий внутрішній, людський голос, окрім невгамовної, неситої жадоби зиску. Рифка і її тітка (Герман жив у їх домику) дивилися на його невсипуще запобігання і тішилися, подивляючи сприт і розум Германа, коли той вечером у шабас розповідав їм про свої штуки та обороти. Всі троє вони жили по-давньому, — крайно ощадно. Рифка і її тітка займалися деякою роботою, що їх прогодовувала, а й Германові також небагато було треба. Таким способом гроші призбирувалися докупи, і незадовго Герман міг уже вийняти з обороту жінчин посаг, як чистий зиск. Коли до будівлі не треба було вже ні дерева, ні вапна, Герман взявся доставляти ґонти, лати і інші подібні знадоби і на всьому виходив з зиском
