пруго переходила в бездумну ідіотичну веселість. Друге, що Герман відтепер мав час розважити на своїм сині, — це була жадоба грошей, — ні, жадоба розкидати їх. Він купував різні забавки і тут таки псував та товк їх, — книжок, бувало, на курс у нього переводилося більше копи, — одежа щезала на нім, мов на вогні, — одним словом, Ґотліб відмалу перемінювався поволі в якогось кобольда, в якогось духа-мучителя, котрому все на перешкоді, все в дорозі, і котрий все старається змести і знищити, до чого тільки може руку прикласти. Стіни в його покою повні були дір, виверчених у мурі ножиками, а тут-таки в цих дірах видніли ще поламані вістря ножиків. Слуги і служниці мали з ним чисте пекло: ніколи не дав їм спокійно пройти попри себе, щоб не цьвігнути батогом, не вдарити каменем, не бризнути болотом. Герман, котрий дуже рідко бував дома, і котрого Ґотліб у початках трохи боявся, не знав або мало знав про це: аж вищезгадана сцена відкрила йому очі. Та й тоді він над цим так багато не задумувався.
— „От, дитина“, — погадав собі, — „звісна річ, живе, вразливе“.
Він заспокоївся, віддавши його до крамниці свого знайомого купця-текстильника Менкеса. Та не довго потривав його спокій. Син і тут не перестав бути тим, чим зробила його напів природа, а напів виховання матері, і дуже часто Германові приходилося слухати скарги інших „суб'єктів“, а то й самого „принципала“ на Ґотліба, — дуже часто приходилося йому сплачувати значні суми за шкоди, які понароблював його син у різних місцях.
Але поволі-поволі, з ростом маєтку, потухала спекуляційна гарячка в Германовій крові. Він тепер уже став найпершим багачем поміж усіма бориславськими капіталістами. У нього було кількасот власних ям, — кільканадцять дестилярень, на нього працювало кілька тисяч робітників, працювало під надзором невблага́нних неробів-жидів, котрим Герман за те тільки й платив по 40—60 крейцарів денно, щоб наганяли робітників до роботи від рана до ночі. За п'ятнадцять літ, від часу почину бориславської спекуляції, Герман закупив бориславську домінію й ще кілька шляхетських посілостей в околиці і став уже дідичем. Але разом з тою щасливою хвилиною, коли це сталося, — настав у житті Германа новий, спершу дуже мало видний, але все таки важний поворот. Його очі, досі засліплені тільки одною жадобою, зайняті тільки шуканням одного — багатства, тепер, найшовши його, почали оглядатися навкруги, почали пильніше
