— Треба, треба, не питай, — кричав Ґотліб, шарпаючи його. — Давай швидко, у тебе їх і так багато! Давай, бо!…
Ґотлібів голос урвався. Герман поглянув на його обличчя, в його очі… Боже, що за дикість, що за страшна жадоба! Йому стало страшно і гидко, немов це не власна його дитина, а якийсь гад дотикається його тіла. Зачудування перейшло в гнів. Він одним замахом відіпхнув сина від себе так, що той хитаючись покотився в кут ід стіні.
— Що? — крикнув тепер Герман, дрижачи від гніву. — Ти відки? Що́ ти за один? Чи так до тата з просьбою приходиться? А ти, собача кров, смієш на мене руку піднімати? Не знаєш, що в Письмі написано: усхне рука, що піднімається на батька! І ти за грішми? Зараз мені кажи, нащо їх тобі?
Ґотліб як упав на канапу, так таки й лежав, не кажучи й слова. Він раз тільки поглянув на батька, але таким ненависним, злобним, завзятим поглядом, що Герман замовк і, сплюнувши та пройшовшися два-три рази по кімнаті, сів знову до роботи, не звертаючи уваги на сина.
Настало полудне. Служниця ввійшла і сповістила, що обід готовий.
— Їсти ходи! — обернувся гостро батько до сина.
Ґотліб, не кажучи й слова, встав і пішов до обіду. Він їв, своїм звичаєм, багато і пажерливо, — але це не дивно було Германові. Дивно було йому тільки те, що Ґотліб з такою жадобою випивав склянку за склянкою вина, яке стояло на столі. Герман бачив, як Ґотлібові очі розгорялися чимраз дужче, — грубі, вишневої барви губи рушалися, але ні одно слово не виходило з уст. Бачилось, Ґотліб бесідував, радився сам з собою нечутним нікому голосом. Батько зразу хотів заборонити йому пити так багато, але далі подумав собі: „най п'є, швидше засне, та й пройде все“. І дійсно, Германові не довго прийшлося ждати. Ще за обідом сон зламав Ґотліба, він перевернувся на софку і захропів, розкинувши руки і ноги і широко розкривши уста. Він лежав так перед Германом непорушний, — тільки губи раз-у-раз ворушилися, немов таємнича нарада з самим собою не припинялася й у сні.
Сонце починало хилитися з полудня. Його гаряче проміння сипалося іскристим градом на бориславське Підгір'я, розсипаючись по сугорбах сірої глини, видобутої з глибо-
