Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (Краків, 1943).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

кремер мав якусь глуху, невияснену вподобу в тім образі, а особливо любив цілими годинами вдивлюватися в страшні, діявольським огнем розіскрені очі гадюки. Цей малюнок відразу так йому подобався, що, побачивши його десь у Відні на виставі, зараз купив його. Правда, в Дрогобичі жінка не хотіла мати у себе, в домі, тої „обридливої гадини“, от тим то Герман повісив його у себе, тут у Бориславі. Нераз, коли сюди до нього заходили інші промисловці або урядники і з жахом поглядали на цей малюнок, Герман усміхався і говорив, прицмокуючи:

— Правда, гарний малюнок! Ориґінал! П'ятсот ринських коштує, ще й без рами. За саму раму п'ятдесят дав!

А потім додавав, поважніючи:

— Що ж, ä Kampf ums Dasein[1]. Коза хоче жити, і вуж хоче жити. А хто тому винен, що вуж не може жити травою, лише козою? А ти, коза, будь мудра, не лізь вужеві в зуби! А бир-бир!

Але на самоті Герман якось не міг жартувати ані з вужа, ані з кози. Він чув якийсь темний, забобонний страх перед тими гадючими очима, — йому здавалося, що цей вуж колись ожиє і принесе йому щось незвичайне: велике щастя або велике горе.

Поволі розвіялася густа, холодна поморока, що досвіта була залягла над Бориславом. Герман Ґольдкремер випив каву, засів до бюрка і добув величезну рахункову книжку, щоби позводити рахунки за ввесь тиждень. Але сонце лило до світлиці таку повінь світла, — поранній холод і глухий віддалений гамір робучого люду — все те лоскотало його змисли та заразом обезсилювало, усипляло їх. Організм, розстроєний вчорашньою їздою і домашніми клопотами, почув якусь хвилеву відразу до тої, в полотно оправленої книжки і до цифер, що в ній п'ялися величезними стовпами, і до пера з вирізуваною, кістяною ручкою, — йому стало так якось солодко, ні одна думка не ворушилася, тільки віддих правильно підіймав груди. Він спер голову на долоню, і хоть не був зовсім із людей задумчивих, що склонні багато розважати (таких людей загалом між жидами дуже мало), — то проте тепер, перший раз після довгих-довгих літ, не стямився і пустив волю всім враженням свого життя — віджити в пам'яті, перейти живо, наглядно поперед свої духові очі.

 
  1. Боротьба за існування.