Він знав добре, що вся ота різнородна маса тепер лежить мертва, обнята глибоким сном, а проте холодний вітер, що віяв йому просто в обличчя, так сильно і так болючо разив його нерви, що перед ним немов усе довкола колисалось, гойдалось, розрушувалось. Той мертвий Борислав, що його всевладним паном, царем він був перед кількома годинами, тепер, бачилось, повставав проти нього. Доми заступали йому дорогу, ями, мов отворені гадючі пащеки, показувалися перед його ногами, а з тих ям, із страшної глибини, чути було роздираючі зойки, прокляття і крики смертельного розпачу та муки конаючих. А заки Герман міг отямитися, привиди щезали, лишаючи тільки в його серці льодоватий холод тривоги, мов застромлені стріли.
— Gott's Fluch über mir! Gott's Fluch über mir! — проворкотав він.
І поперед його очі з проразливою живістю промигнула труп'яча голова і цілий кістяк Івана Півторака. Ба, йому здавалося, що кістяк стояв ось тут перед ним насеред дороги і грозив йому обгнилою кістяною рукою. Тут його думка, що серед усеї тої тривоги шибалася та мішалася, мов птах у сильці, опинилася на однім предметі, вчепилася його, мов той, що тоне, слабої стеблини.
Що сталося з його вірником, що так раптовно поблід і послаб, почувши оповідання старого Матія? Чи дійсно ця слабість прийшла так, сама з себе? Чи, може, вірник почувається до чого злого? Пощо Матій питався, коли Іван відійшов від роботи? Чому не хотів говорити нічого більше?…
Оці думки насувалися тепер Германові до голови, але з далеко більшою силою, ніж при виплаті. Він силувався зайнятися виключно тою справою, що не торкала безпосередньо його самого, щоб хоть трохи забути все те, що давило і палило його мозок. Він з якоюсь гарячкою почав думати про смерть Івана Півторака, розбирати і розважати всі обставини. Іван мав думку заробити стільки, щоб могти в Тустановичах купити собі хату і шматок поля, і тому не брав щотижневої виплати, але, живучи враз із жінкою, обходився дуже скупо її власним зарібком, а свій щадив. Нараз Іван пропав десь, а коли його жінка прийшла до Германа впоминатися грошей, що заробив її чоловік, то Герман побачив, що в книжці виплати стояло виразно записане його власною рукою: „Взяв дня того і того всі гроші“.
Але Герман дармо напружує свою пам'ять, щоб пригадати собі, чи він платив коли ці гроші Іванові на руку. Може бути, що Іван узяв їх через руки вірника, як це нераз ріпники
