гане, нездорове помешкання, і занедбане виховання, і цілковита недостача людської освіти, і передчасне замужжя, і лінивство, і сотки інших причин. Герман не пригадує собі, щоб бачив її коли оживленою, свіжою, веселою, пристроєною, хоть на її лиці видні були сліди якої-такої краси. Лице, колись кругле та рум'яне, пожовкло, згризене брудом і нуждою, обвисло вдолину, мов порожній мішок; губи, давніше повні, рум'яні і різко викроєні, посиніли, віддулися, очі помутніли, скаправіли.
Чотирнадцять літ від роду вона вийшла заміж, — по трьох літах розвелася з чоловіком, що не хотів її довше при собі держати й годувати. Старшого сина він узяв із собою Бог знає куди — він був міняйло і їздив однокінкою по селах, промінюючи голки, дзеркальця, шила та всяку господарську подріб за платянки; молодший, Герман, лишився при матері. Йому було тоді півтора року, коли його батьки розійшлися, — він не затямив ні батька, ні старшого брата, а пізніше випадково довідався, що обидва серед чистого поля померли на холеру, де їх знайшли аж десь за тиждень коло трупа коня.
Взагалі, ростучи в такій погубній і нездоровій атмосфері, він розвивався дуже поволі і тупо, хорував часто, і найдавніше вражіння, яке застрягло йому в пам'яті, то його грубий животик, у який часто штуркали його інші жидики, мов у бубон. Дитячі забави серед череди голих, заваляних, брудних дітей пригадуються йому неясно, мов крізь сон. Діти бігають довкола тісного подвір'я поміж двома хатами, побравшися за руки, і верещать щосили, бігають, доки їм світ не закрутиться, а тоді покотом падуть на землю. А ні, то бродять по калюжах, талапаються, мов купа жаб, у гнилій, гарбарським лубом начорно зафарбованій воді потока, полохаючи величезних, довгохвостих щурів, що бігають їм попід ноги до своїх ям. Виразно нагадує Герман, як нераз качався з іншими жиденятами долі берегом у потік, і як старші жиди, стоячи на мості, реготалися до розпуку з його грубого буро-синього животика, до якого, мов два патички, причіплені були худі, довгі ноженята.
Ще глибше вбилися йому в пам'ять нічліги в тіснім, поганім закамарку, разом з десятком таких, як він, дітенят, — ті ночі, проведені на вогкій, сирій підлозі, на соломі, що, напів перегнила, кишіла червяками і Бог зна яким гидом, ті страшні ночі, заглушувані сміхом і плачем дітей, штурканням, бійкою та криком жидівок; ті безконечні ночі, які він проводив скулений у клубок від холоду, після котрих
