— Так собі. Нудно стало. Що менї робити?
— Щобудь роби, то не буде нудно. Ось тут до веденя рахунків здалась би ще одна сила.
— До веденя рахунків! — скрикнув Дувідко. — Тиж знаєш, тату, що менї рахунки обридливійші від усього на сьвітї.
— Попробуй, то швидко й засмакуєш.
— Нї, не хочу. Як засмакую, то візьму ся, а тепер не хочу.
— Ну, то може полїзеш у яму?
Дувідко витріщив очи на батька. Така думка, щоб він лїз у яму як простий ріпник, не приходила йому нїколи в голову.
— У яму? Чого?
— Копати, — з усьміхом відповів Герман. — Коли тобі нудно, се найлїпший спосіб. І небезпечно, почуєш, як заморока ходить по нафтових жилах і булькоче і преть ся до стїн ями. Ну, і плату дістанеш.
— А ти був там, у низу?
— Певно, що був.
— Ну і що?
— І нїчого. Побув, покопав тай вилїз.
— Ну, то менї байдуже. Не піду. І загалом, тату… я хочу бути великим чоловіком.
— Добре, будь.
— І славним, голосним на весь край.
— Не знаю, на що се тобі придасть ся, але як хочеш, то будь.
— Чую в собі силу, відвагу, рішучість…
— То дуже красно. Лїзь у яму і працюй.
— Тату, не сьмій ся з мене! Мене пре щось, розпирає до якогось незвичайного дїла, а ти менї: лїзь у яму.
— Якогож тобі незвичайного дїла треба? Що ти можеш зробити незвичайне?
