клубив ся над ямою густий, удушливий дим, якого важку масу з низу лизало полумя.
— Моя яма! — скрикнув Герман і зірвав з місця, щоб бігти на пожежу. Вхопив капелюх і погнав що духу. Не далеко бігши здибав Дувідка, що задиханий, заляканий біг йому на зустріч.
— Ти тут? Де ти був? — запитав батько.
— Де був? Був у лїсї. А бачиш фаєрверк?
— Бачу, та се ще байдуже, аби огонь лише не розширив ся.
— Куди йому ширити ся? Яма далеко від инших.
— А все таки треба побігти. Чи не спав хто в кошарі?
Дувідко не сказав нїчого. Та коли прибігли на місце, вже робітники з сусїднїх кошар працювали закидаючи пожежу глиною, а инші з недогарків кошари виносили трупи робітників, що спали там, були захоплені вибухом, обризькані горячою кипячкою і майже моментально подушені полумям. Дальшої небезпеки не було. Герман зітхнув важко дивлячи ся на обгорілі тїла робітників, але Дувідко розсьміяв ся істеричним сьміхом.
— А бачиш, бачиш, як вони тепер виглядають! — говорив до батька заходячи ся від сьміху.
— Бідні люде, — мовив Герман. — Що то може необережність! Допустили огонь до ями тай самі потерпіли.
— Та де допустили, се я сам підкинув, — мовив Дувідко. — Хотїв побачити, як позривають ся від гуку та почнуть утїкати, а вони поснули твердо тай не чули гуку.
