шов його ще живого в лїсї і він видав назви тих трьох барашівників, що його мучили. Двох зловлено в Угорщинї, третїй утїк. А ті два сказали на тебе, що ти їх намовив.
— Алеж вони не знали мене, як я називаю ся! Я з ними нїколи анї слова не говорив! — скрикнув Герман, обливаючи ся холодним потом при тім оповіданю.
— Та вони й не сказали, як ти називаєш ся. Вже шандари й мене допитували, бо виявило ся, що ти ночував у мене, але я не знав також.
Герман охоловши троха з перестраху просив у Сруль-Лейба поради, що йому робити? До шандарів іти і віддати ся їм у руки він не мав охоти; хоч чув себе невинним, але знав, що шандари не допитуючи ся його вини арештують його, а хто знає, може почнуть іще мучити. Сруль-Лейб радив одно — втїкати як найшвидше і не показувати ся в Лютовисках, а там можливо, що з покаранєм правдивих убійцїв справа затихне і нїкому не буде потреби шукати за ним. Сруль-Лейб згодив ся переночувати його у себе; на другий день раненько, ще далеко до сходу сонця Герман устав, попрощав ся зі Сруль-Лейбом і неспостережений нїким, з коновками на плечах побіг на горб до кринички під обпаленою ялицею. Не довго шукавши він у ярку знайшов плиту, знайшов схованку і в нїй нетиканий Вольфів черес, і вхопивши його тремтячою рукою та сховавши за пазуху, почвалав на гостинець, відси назад через Лютовиска, до Турки й до Дрогобича.
