тар. Свій табор пересунув Хмельницький до Пилявець і станув у маленькому пилявецькому замкові.
Кисіль разом із православною шляхтою та кількох инших вельмож між ними й сам Заславський були не від того, щоб погодитися. Їх маєтности лежали на Україні. Більша частина ворохобників були то колишні піддані. І один шляхтич Цехлинський сказав прямо:
»Сам не вмію орати землі, а просити милостині — соромно!«
Два тижні тревали переговори а тимчасом Українці, що були в польських драґонах і слутах, утікали до козаків та сповіщали про все, що діялось у польському таборі. Козацьке військо росло. Полковник Нечай на очах польського війська спалив кілька дворів, зніс дві корогви Вишневецького і пішов до Константинова, куди вже надходив грізний Кривоніс.
Але Ярема не сидів даремно. Розсилав підїзди. Один з них привів двох Татар. Князь написав до Кисіля, щоб той сповістив Заславського пірвати марні зносини і напасти на козаків, заки ще не прибула вся татарська орда.
Заславський відповів, що це неправда.
Тоді Ярема пірвав зносини з головним
