»Або побєм або домів си не вернем!« — гукнули Гуцули.
Хмельницький оглядав полк за полком. Всюди говорив короткі, палкі промови. Коли кінчив світилися очі і затискалися пястуки. Самарські лугарі дивували гетьмана своїми короткими балтами-булавами, якими кидали на причуд цільно.
»Це збруя нашого Ташлика![1]« — говорили лісові гайдамаки. Полк Лисенка званий Вовгурцями рвався до бою і коли тільки Поляки приступили до Пилявки перші кинулися на герці. Степовики Гайчури воювали арканами та ловили шляхтичів на відступ сорок кроків наче жеребців у табуні. Серби[2] з ножами кидалися на своїх противників а козаки з над ріки Дону кололи на два сажні списами. Священики в таборі правили молебні та помагали гетьманови розбуджувати релігійне оживлення. Під проводом старих Запорожців ще до недавна свавільні купи перемінялися скоро в послушні воєвничі полки. Хмельницький використовував кожду хвилину дорогого часу.
В ранці 20. вересня, вартові, що стояли над річкою, прибігли в козацький табор.
