ватажки не сходилися на спільні ради. Це поки що вважали злишним. Тільки на весну хотіли починати війну. Звязку поміж собою не вдержували жадного.
◆ В просторій хаті міста Ладижина сидів за дубовим столом подільський полковник Абазин. Він саме кінчив укладати з писарем письмо до гетьмана Мазепи.
»Оттак, ми сповістили про буджацьку орду. Рушимо з весною, як весняна повінь, змиємо враз із весняними дощами ганьбу неволі, увільнимо з ляцького ярма наших братів із Придністрянщини. Стануть з нами браві левенці з лісових Карпат, що не забули ще часів батька Хмельницького. Вибємо весь народ із неволі.«
Писар, бурсак із львівського брацтва Ставропіґії усміхався. Йому ввиджувалося, як то він Грицько Хрущ, вїздитиме з паном полковником до здобутого Львова. То-то будуть чудуватися знакомі дівчата. Полковник мабуть угадав його гадки, бо поклепав дружньо по плечи:
»А щож твоя дівчина у Львові скаже, коли так неожидано явишся? Поховай папері, пішли з листами гінця та позови старшин на раду.«
Колишній бурсак — задоволений, що може заховати широкі аж по вуха румянці, метнувся духом виконати приказ.
