Книжка Штаркого вертає читача до период , що стоїть позаду нас о цїле поколїнє, але для сучасної Ґерманїї так чужою, як-би минуло вже сто лїт. Але се був період приготованя Ґерманії до революциї 1848 р., а усе, що стало ся у нас потім, було лише дальшим продовженєм подїй сего року, виконанєм заповіту революциї.
Так само, як у Франциї 18-го віку, у Ґерманії 19-го, революция фільозофії була вступом до полїтичного перевороту. Але як несхожі ті фільозофічні революциї! Французи воюють отверто з офіцияльною наукою, з церквою, навіть часто з державою, їх твори друкують ся в Голяндиї і Анґлїї, а самі вони часто стають мешканцями Бастилії. Навпаки, нїмецькі професори, призначені урядом наставники молодїжи, твори їх, апробовані начальством підручники, та система Геґля, — вінець усього фільозофічного розвою, — неначе дістає ранґу королївсько-пруської державної фільозофії. І поза сими професорами, в їх педантично темних словах, в їх недоладних, скучних періодах ховала ся революция?! Але хіба люде, що вважались тодї заступниками революциї, — не були самими запеклими ворогами сеї фільозофії, що наповнювала туманом людські голови? Проте, чого не спостерігав уряд, анї
