— 6 —
лїберали, се 1833 року вже спостеріг один чоловік; правда він звався Гайнріх Гайне.
Возьмім примір. Нї одна фільозофічна теза не здобула собі такої симпатиї ограничених урядів і такого гнїву з боку не меньш ограничених лїбералів, як знаменита теза: „все дїйсне — розумне, все розумне — дїйсне“. Вона, очевидячки, виправдувала усе що істнує, фільозофічно осьвячувала деспотизм, полїцийну державу, тайні розправи, цензуру. Так думав Фрідріх Вільгельм, так думали єго піддані. Але у Геґля далеко не все істнуюче — дїйсне. Атрибут дїйсности належить у него до того, що разом з тим і неминуче. „В своїм виявленю дїйсність показує ся неминучістю“. Той або иньший урядовий заход, Геґель (прим. певний податок) зовсїм не визнає безвглядно за щось дїйсне. Але ж з рештою неминуче показує ся також і розумним. Примінюючи до тогочасної пруської держави, геґелївська теза зводилась до того: ся держава лише о стільки розумна, о скільки вона відповідає розумови, о стільки-ж вона й неминуча. І коли вона нам здає ся нїкчемною, але усе таки істнує, невважаючи на свою нїкчемність, то нїкчемність уряду пояснює ся, виправдує ся нїкчемністю підданих. Тогочасні Прусаки мали такий уряд, якого вони варті.
Таким способом дїйсність не є атрибутом, що належить до кождого социяльного і полїтичного укладу при усїх обставинах і повсякчасно.
Навпаки, римська република була дійсною, але була дїйсною і імперия, що замінила першу. Француська монархія стала р. 1789
