вже мала була сама сідати на ослоні до столу, — јак Грицько промовив:
— Чи це б то так на суху ј сідати?… Воно, мабуть, жінко, в нас у хижці ј горілка је… Ми так давно бачились з Чіпкоју, шчо годилось би ј випити. Ось давај лиш по чарупині… Та мене, правду кажучи, наче шчось ломить, тре… Чи не покине бува?…
Христьа вијшла до хижі, незабаром унесла пльашку з горілкоју, поставила на столі, ј сама сіла.
— Наливај, жінко!
Христьа налила. Грицько взьав чарку в руки та, обертајучись до Чіпки, промовив:
— Пошли ж нам, боже, всього, чого ми тільки бажајемо!
— Дај, боже! — одказује Чіпка.
— Потім Христьа знову налила чарку, а Грицько підсунув јіјі до Чіпки. Випив і Чіпка.
Тоді вже сам Грицько налив півчарки, посунув до Христі, примовльајучи:
— Випиј же ј ти, жінко!
Христьа взьала чарку в руки, пригубила, кивнула головоју — ј почала јісти боршч.
Приньались до боршчу ј чоловіки. Чіпці здалосьа, шчо він зроду не пив такојі добројі горілки, не јів такого смашного боршчу. — Појіли боршч, Христьа достала локшину на молоці… Чіпка — јак три дні не јів… Усе јому здавалосьа таким добрим, смашним; сами хазьајіни — такими шчирими, привітними льудьми, шчо він аж повеселішав трохи… З лицьа спала в јого дума; на лобі росправились зморшки, шчо јак ті хвилі — то набігали, то збігали; він радісно засвітив својіми розумними темними очима — ј став сповідатись…
— Так ви, паніматко, — обернувсьа він з словами до Христі, — хочете знати: чим льуде винні в мојім безголовјі? — Усім винні! Од самого малого, непримітного, до самого великого, најбільшого… Ви тільки погльань-
