да, шчо вони кричали: жив-жив!“ Подумав Чіпка, та јак схопитьсьа… Очі горьать, сам труситьсьа…
— Стревај, Грицьку! стревај! не биј… Давај крашче јім голови поскручујемо!…
Јак ухопить горобеньа, јак крутне за головку… Не вспів оком моргнути, — в одніј руці зоставсьа тулубець, а в другіј — головка.
— А шчо — жив! а шчо — жив!! кричить Чіпка…
— А шчо — жив! а шчо — жив!… вторује за ним Грицько…
Незабаром горобеньат не стало: вальалисьа тільки одні головки та тулубці…
— От тепер можна вже ј кгерликгоју, каже Чіпка, взьавши кгерликгу в руки. Грицько ј собі за ним. Та зложили горобеньат у купу, ј почали перішчити — јак снопи молотити… Не зосталось горобеньат і сліду: вальалосьа тільки одно мньасо та кишечки, перебиті, перемішані з землеју.
— Ходім шче драти, каже Грицько: там шче је.
— Ходім, — згожујетьсьа Чіпка.
Та ј побігли до верб, один одного випереджујучи.
— А куди ви? — підвівши голову, питаје дід. — Підіть лишень овець позавертајте! Бачите, јак поросходились… Шчо б шче звірьука не заньав… Дід знову ліг. Скоро ј заснув.
Хлопці побігли.
— А хиба жиди Христа мучили? питаје на бігу Чіпка.
— Жиди ж… А горобці сиділи та кричали: жив-жив! шчо б ото шче мучили…
— Ну, тепер же мені не попадајсьа ні один жид! — нахвальајетьсьа Чіпка. А очі, јак у того вовчьати, горьать…
— Е-е! жидам ти нічого не зробиш, каже Грицько:
