Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 19 —


13.

Тепер про шлях для подорожи слушний я скажу, послухай!
А потім вість приємную для вуха ти почуєш:
Де втомлений по горах на шпилечку трошки відпочити
І пити воду свіжую з річок знесилений ти зможеш.

14.[1]

— „Чи вітер хоче знести скелі шпиль?“— зирнувши вгору скажуть*
Дивуючись зусиллю твойому, жінки простенькі Сіддхів.
Лети на північ звідси, з місця, що покрито очеретом,
Уникнувши на небі хоботів слонів, що всесвіт держать.

15.[2]

Мов сумісь промінів перлових, повстає перед тобою,
Ніби підвівшися з мурашника, шматок від луку Індри.
Твій темний тулуб справді через це покращає багато:
Біля блискучих пір павиних ніби став отарник Крішна.

  1. Сіддхн — генії, півбоги, що літають у піднебессі, відзначаються чистотою й святістю, посідають 8 прикмет, що допомагають їм дістати все, що побажають.
    За індійською мітологією 4 головні і 4 проміжні сторони виднокола підтримуються „всесвітніми“ велетнями-слонами (dig-nâga); „північний“ з них є Айравата, улюблений Індри (див. 1,51,62). Рядки 3—4 цієї станси, за кометарем Маллінатхи, становлять çlesha с. т. гомонімічну гру словами, збудовану на тім, що слово Nicula („Нічула“) означав також ім'я якогось поета Нічули, сучасника й приятеля Калідаси, а Діґнаґа—славетного філософа, основоположника „середньовічної" школи буддійської логіки. Див. Winternitz. Gesch. d. ind. Litt. III B. S. 467. Ф. И. Щербатской. Теория познания и логика по учению позднейших буддистов. Спб. 1903, французьке видання La théorie de la connaissance et la logiquechez les bouddistes tardifs. Paris. 1926 (за індексом).

    Лети на північ звідси, з місця, де живе Нічула гарний.
    У никнувши на шляхові руки суворого Діґнаґи.
  2. Лук Індри, с. т. веселку, що її опоетизовано ще в Ріґ-Веді (Х.123) як окреме божество Ґандхарва-Вена, можна бачити лише тоді, коли Індра натягав тятиву, йдучи на геройські події. Вона йде з мурашника, де заховалася змія. Що до цієї асоціації образів, див. Taittirîya âranyakam 1,5,3—4. У старовинних індусів луки були дуже великого розміру, адже вони одним кінцем упирались у землю, коли стріляли (Arrian. Indica 16).

    Крішна одна із інкарнацій (аватара) Вішну, відомий ще в „Махабхараті“, особливо за філософським епизодом в VI книзі її „Бхаґавад-ґіта“. Перебування Крішни, як пастуха між красунь пастушок, виображено яскравими фарбами в славетній поемі „Ґіта-Ґовінда“ Джаядеви (XII стор. н. е.); індуси тлумачать цю „еротичну пастораль“ також символічно на зразок „Пісні пісень“ у біблії, див. передмову С. Леві до перекладу Куртільє: Le Gita-govinda, pastorale de Jayadeva,
    traduit par G. Courtillier (Paris 1904).