„Там Ватсів цар поняв собі дружиною дочку Прадьоти,
І пальмовий гайок був золотий тут у царя чудовий,
Тут Налаґірі — слон сказившись вирвав стовп з землі, мов дикий“.
Там родичів насельці так оповіданням розважають.
Там коні будуть навіть кращі, ніж зелені коні Сонця,
Слони великі, мов гора, піт по висках у них струмиться.
А лицарів відважних, що сміливо з Раваною бились,
Ще шрами, що залишив меч його, красять більш, як оздоби.
Причепурившись духом кучерів, що там несеться з вікон,
І розважаючися павичів-приятелів танками,
Спочинь від подорожи на терасах, що пахтять квітками,
Дивуючися на сліди фарбовані ніжок жіночих.
Тебе, як синю шию Шіви-пана пошанують Гани,
Коли до храму бога, що над всесвітом панує, встигнеш.
Там вітер бризкає на дерева краплями з Гандхаваті,
Де лотосами граються жінки-купальниці постійно.
- ↑ а, б, в, хоч і зазначені в Маллінатхи, як „вставні“, але він всеж таки коментує їх. Цей трошечки перевантажений „Бедекер до Уджаїні“ очевидячки імітує і попереджує фантастичну картину Алаки (II, І-ІІІ). Колір коней, що везуть колесницю Сонця, за індійською традицією, є зелений.
- ↑ Ґандхаваті (с. т. запашна) є мабуть одна з приток Шіпри або найближчих озер, що з них одне, за Дейсеном (І. с.) досі так зветься.
Гани — генії, що складають сторожу Шіви і його сина, бога мудрощів Ґанеши.
Шия Шіви посиніла після того, як він, за проханням останніх богів, для врятування всього світу, випив страшну отруту, що підвелася з дна океану, як його боги „збили“, щоб одержати через це „збивання“ його 14 славетних скарбів, поміж яких були і трунок безсмертя (ашгіа — амвросія), корова Сурабхі (див. І, 45) т. щ.
