Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 25 —


34.[1]

В який би час не долетів до храму Махакала, друже,
Ти мусиш перебути там, доки не зайде сонце з виднокола.
Ніби молитву скажеш, прогремівши барабанним боєм,
Тоді за тихий, ніжний грім дістанеш разом нагороду.

35.[2]

Коли під час танків своїми поясами подзвенівши,
З руками втомленими вахлярів перловими стеблами,
На тебе кинуть баядерки зорами, ніби бджілками,
Краплин дощу, що посвіжають пазурів сліди, ти приймеш.

36.[3]

А потім високо над лісом рук, як куля, притулися,
Підфарбувавшися вечірнім сяйвом, мов троянда хінська.
Слонову шкіру занедбає Шіва, припинить танок свій;
Бхавані заспокоєна з подякою зирне на тебе.

37.

Жінкам, коли вночі до будинків коханців поспішають,
Скрізь вулицями темними, хоч голкою стромляй у морок,
Ти блискавки стягою золотою посвіти дорогу,
Утримавшися від дощу та грому, бо жінки лякливі.

  1. Махакала — храм Шіви, біля Уджаїні, був дуже популярний (див. роман Дандіна „Пригоди 10 принців — юнаків“). Молитва тричі на день, вранок, у південь, увечорі, обов'язкова для правовірного брахманіста; по храмах і святинях її супроводять співи, інструментальна музика, танки (пор. І, 35, 56).
  2. Дряпання та кусання — обов'язковий елемент індійської „науки про кохання“, див. „Камасутра“ Ватсьяяни, II част., гл. 10, II. „Специ“ вміли „видряпувати“ особливі узори, себ-то: півмісяць, тигровий пазур, павина лапка, заячий стрибок, лотосові пелюстки то-що.
  3. Шіву відображають з 4 або 8 руками, що підняті вгору. Що-вечора він танцює шалений танок, що він сам вигадував, укупі зі своєю дружиною Ґаурі (вона ж Бхавані, Калі, Парваті, Дурґа), тримаючи руками закривавлену шкіру слона, що він сам забив. Богині це не подобається, а тому вона радіє, коли Шіва на цей раз замість закривавленої шкіри помилкою захопить хмару кольору хінської троянди (japa-pushpa — rosa chinensis).