Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 26 —


38.[1]

На дахові будинку, що на ньому горлиці поснули,
Ти заночуй з дружиною, бо Блискавка твоя стомилась.
Коли побачиш знову сонце, мусиш мандрувати далі:
Доручення приятелів повинен виконать шляхетний.

39.[2]

Коли роз'яреним коханкам вранці підсушити сльози
І заспокоїть їх коханцям слід, не заступай їм сонця!
Воно здіймає лотосам з обличчя їх росисті сльози.
Коли ж ти промінь затіниш йому, біду собі накличеш.

40.[3]

В воді прозорій, чистій, як душа ясна, Ґамбхіри-річки,
Відіб'ється твоя природньо-гарна тінь малюнком світлим.
Ти усміхів та поглядів її, таких швидких, жартливих,
Як рибоньки, що у воді снують, не відхиляй суворо!

41.

Зірвавши синій водяний серпанок очеретом гнучим,
Ніби руками, береги круті, мов стегна, їй відкриєш,
Як зможеш, занурившись, знову далі полетіти, друже?
Залишиш любку, що з оголеною нею покохався?

42.[4]

Тебе низенько піднесе, як попрямуєш до Девґара,
Той вітер прохолодний, що інжір достигне через нього,
Пахучий, бо з землі, що напилась дощу зітхає пара.
Ним дихають слони та гучно хоботами випускають.

  1. Натяк на „флірт“ хмари з своєю дружиною-блискавкою.
  2. Квітка денного лотоса є коханка сонця.
  3. Ґамбхіра теж притока Чамбала, на захід від Уджаїні.
  4. Дика смоковниця-інжир (udumbara — ficus glomerata). Деваґірі — тепер Деогар, трошечки на північ від лінії Уджаїні — Бхільса.