Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/37

Ця сторінка вичитана

— 30 —

54.^[1]

Коли тобі розлючені шярабхи зроблять наглий напад,
Стрибаючи зі шляху геть далеко на свою загибель,
Дощем камінним, ніби градом з громом, мусиш їх загнати.
Хто не могтиме досягти мети, той вже зневаги гідний!

55.

Там камінь є, де слід ноги своєї залишив бог Шіва,
Його офірами шанують Сіддхи. Ти також вклонися!
Хто з вірою на нього гляне, той вже всіх гріхів позбувся,
А, по розлуці з тілом, перейде в життя щасливе Ґанів.

56.^[2]

Бамбук, коли повіє в нього вітер, забренить там ніжно,
Жінки кімнарів проспівають пісню про загин Тріпури.
Коли, мов барабан, твій грім ще по печерах залунає,
Хіба не буде це концертом повним на пошану Шіві?

57.^[3]

По взбіччях Гімалаїв, дивлячись на ці чудові речі,
Проходом Краунчя, що його пробив Парашюрама славний,
Фламінґів шляхом пролітай на північ, смугою розтягшись,
Ніби-то Вішну чорная нога, що він заніс над Балі.

↑ Шярабхи — мітичні тварини, подібні до оленя, але з 8 ногами, вороги левові та слонові.
↑ Кімнари — мітичні істоти з „музичного оточення“, Кувери, мають людський стовбур та кінську голову. Трипуру, сина Балі, 1000-рукого велетня колись переміг Шіва, що він тепер у свойому храмі Канакхалі, де є слід його святої ноги, втішається „концертом“ (вапщЛат) повним індійським „ансамблем“: співи, духові (бамбук) і вдарні (грім) струменти.
↑ Син Джамадаґні, Парашю-Рама (Рама з сокирою) з старовинного роду Бхріґу, незамирений ворог касти кшатріїв (лицарів): його вважали за одну з інкарнацій Вішну, як і Раму, що він з ним зустрічається (Raghu-vamça XI, 68-95).
Легенда за Джамадаґні та його дружину, що її вбито, а вона потім воскресла, та за їх покірного сина, дала мотив для другої п'єси в поетичній „трилогії“ Ґете: „Парія“ (Des Paria Gebet. Legende. Dank des Paria), що він закінчив її в 1823 р. після 30-річної обробки. Див. Haberlandt. Der altindiche Geist (Leipzig. 1882). Goethe’s indische Legenden. Бажаючи допомогти в великій битві Пандуїдам, Парашюрама залишив гору Кайласу, де перебував учнем у Шіви, та проклав собі через Гімалаї прохід у горі Краунчя; тут мабуть нагадується на прохід Ніті (над 16.000 футів), найближчий до озера Манаса. Балі, страшенний демон, син Прохлади, батько Тріпури, наводив жах на всіх богів. За їх проханням Вішну втілився, як карлик, та попросив у Балі „простору на 3 кроки“. Велетень погодився, але Вішну двома кроками пройшов землю й небо, а третім наступив на самого Балі та загнав його під землю.

[1] Шярабхи — мітичні тварини, подібні до оленя, але з 8 ногами, вороги левові та слонові.

[2] Кімнари — мітичні істоти з „музичного оточення“, Кувери, мають людський стовбур та кінську голову. Трипуру, сина Балі, 1000-рукого велетня колись переміг Шіва, що він тепер у свойому храмі Канакхалі, де є слід його святої ноги, втішається „концертом“ (вапщЛат) повним індійським „ансамблем“: співи, духові (бамбук) і вдарні (грім) струменти.

[3] Син Джамадаґні, Парашю-Рама (Рама з сокирою) з старовинного роду Бхріґу, незамирений ворог касти кшатріїв (лицарів): його вважали за одну з інкарнацій Вішну, як і Раму, що він з ним зустрічається (Raghu-vamça XI, 68-95).
Легенда за Джамадаґні та його дружину, що її вбито, а вона потім воскресла, та за їх покірного сина, дала мотив для другої п'єси в поетичній „трилогії“ Ґете: „Парія“ (Des Paria Gebet. Legende. Dank des Paria), що він закінчив її в 1823 р. після 30-річної обробки. Див. Haberlandt. Der altindiche Geist (Leipzig. 1882). Goethe’s indische Legenden. Бажаючи допомогти в великій битві Пандуїдам, Парашюрама залишив гору Кайласу, де перебував учнем у Шіви, та проклав собі через Гімалаї прохід у горі Краунчя; тут мабуть нагадується на прохід Ніті (над 16.000 футів), найближчий до озера Манаса. Балі, страшенний демон, син Прохлади, батько Тріпури, наводив жах на всіх богів. За їх проханням Вішну втілився, як карлик, та попросив у Балі „простору на 3 кроки“. Велетень погодився, але Вішну двома кроками пройшов землю й небо, а третім наступив на самого Балі та загнав його під землю.

[1]

[2]

[3]