Оці ознаки, друже, пам’ятаючи, напевне знайдеш
— Там над дверима виображення є лотоса і мушлі —
Будинок мій, хоч без господаря він і стоїть понурий,
Як лотос денний після соняшнього заходу зів’ялий.
18.
На слоненятко молоде свою перетворивши постать,
На тій „Горі Розваг“ чудесній, що її згадав, знизившись,
Ти мусиш лиском блискавки обережно зирнути в хату,
Немов стегою блищаків, що через вікна залетіли.
Струнка, чорнява, гострозуба і з червоними устами,
Вузенька станом і з глибоким лоном, з жвавим зором сарни,
З повільною ходою стегон повних та міцних, з грудьми важкими,
Вона поміж красунь на світі першеє створіння Брахми.
У ній усе життя моє. Вона мовчить. її пізнаєш:
Сумує бідна, залишившися сама, мов чакравака,
Під тягарем великим довгих днів нещасних, зрозуміло,
Вона мабуть зів'яла, як ліяна осени сумної.
21.
Від безупинних сліз гірких у бідної набрякли очі,
А від зітхань гарячих рот її червоний втратив колір.
Обличчя, що похилене на ручку та волоссям вкрите,
Нагадує той місяць, як його ти млою вкриєш.
