Вона, ось ти побачиш там, мабуть, несе якісь офіри,
Моє обличчя схудле хоче з пам'яти намалювати,
Розпитує свою канарку в клітці, що співає ніжно:
„Ти не забула пана, мила? Він тебе любив так дуже!“
А може, аби як одягтися, притисне к грудям віну,
її настроїть ледве — від гарячих сліз помокли струни —
І пісню розпочне, де на моє ім'я склади подібні,
І знову забуває той мотив, що вже раніш співала.
Чи лічить місяці, що залишились до кінця прокльону,
Або кладе у дверях квіти на порозі та ворожить,
Чи мріючи, ніби мене зустріла, радість почуває:
Жінки нещасні отакі розваги знають у розлуці.
Удень розлука ще не так її нудьгує через працю,
Але вночі, години вільної, ці муки нестерпучі!
Опівночі вона не спить, лежить, ридає на долівці...
Потіш її: стань за вікном та пригорни моїм вітанням!
- ↑ За примітками до видання Godbole-Parab: sarikâ — а bird canary за Уільсоном — gracula religiosa. За Маллінатхою станси 22 — 30 описують послідовно всі 9 стадій, що їх повинні пережити закохані, коли страждають у розлуці, себ-то: 1) задума (manas), 2) туга (sangâ), 3) рішучість, оформлення певного бажання (samkalpa), 4) безсониця (jâgara), 5) худорлявість (krçatä), 6) байдужість, апатія (vishaya-dvesha), 7) втрата сорому (lajjä-tyâga), 8) божевілля, психоз (citta-vibhrâma), 9) млости, стовпняк (mûrcchana). Кожній стадії (avasthâ) тут відповідає одна станса. Докладний і цікавий деталямі опис цих „стадій кохання“ знаходимо в досить пізній санскритській поемі „Hayhayendra — carita“ поета Харікаві (XVII сторіччя). Текст з німецьким перекладом видав акад. Ф. Щербатской (Зап. Академ. Наук. 1900. СПБ. стор. 86 — 96). За останню 10-у стадію вважають смерть через кохання.
- ↑ За музичну спочутливість індусів та їх музику свідчить досить яскраво сцена в відомій драмі „Глиняний візочок“ (Mrcchakatikä) мабуть з III стор. н. е., де герой Чарудатта, повернувшися з концерту, висловлює своє захоплення і дає оцінку співцеві (дія III, сц. І). Можливо, що індійські назви 7 нот: sa, ri, ga, та, ра, dha, пі, через персів та арабів занесено в Европу, також і саму назву гама
(санскр. gräma), див. Pischel. Geschichte der ind. Litt., s. 187 (хоч там і немає спосилки на дані музик-спеціялістів). Це питання порушив вже давно А. Weber. Indische Literaturgeschichte. (Berlin. 1876) s. 291, 367 — 8.
